Офіційною мовою Австрії конституція визначає німецьку: цей статус закріплює стаття 8 Федерального конституційного закону. За даними перепису Statistik Austria 2021 року, німецька рідна для 98% громадян країни і для 88% усього населення, включно з іноземцями. Різниця між цими двома цифрами відображає частку мешканців без австрійського громадянства: на початок 2023 року іноземці становили 19% населення (1,73 мільйона осіб).
Німецька як єдина державна мова країни
Конституційний статус німецької не залежить від землі чи регіону. Це єдина мова, якою держава спілкується з громадянами на всій території Австрії. Нею ведеться діловодство в судах, парламенті та шкільна освіта, крім випадків, коли землі окремо визначають іншу мову як співофіційну для контактів з місцевою владою. Формулювання «Bundessprache», федеральна мова, з’явилося в конституції ще 1920 року і відтоді не змінювалося. Це не завадило країні визнати чотири інші мови офіційними на окремих територіях.
Австрійський варіант німецької мови
Німецька, якою користуються в Австрії, не копія стандарту з Німеччини. Österreichisches Deutsch має власний кодифікований словник Österreichisches Wörterbuch: у ньому зафіксовано понад сім тисяч слів, яких німецький Duden нормою не визнає. «Erdapfel» замість «Kartoffel» означає картоплю, «Jänner» замість «Januar» означає січень, «Sackerl» замість «Tüte» означає пакет. Відмінності стосуються не лише лексики. У граматиці австрійський варіант частіше використовує перфект там, де стандартна німецька вимагає претеріта, а вимова голосних помітно м’якша. Людині, яка вчила мову за підручником з Ганновера чи Кельна, перші тижні у Відні можуть здатися незвичними саме через ці деталі.
Діалекти: баварський, алеманський і віденський
Літературна норма звучить у новинах і на офіційних заходах. У побуті значно частіше лунають діалекти. Приблизно сім мільйонів мешканців країни говорять середньобаварськими або південнобаварськими говірками: ця діалектна група охоплює Відень, Штирію, Верхню й Нижню Австрію та Каринтію. Виняток становить західна земля Форарльберг, де історично закріпився алеманський діалект, ближчий до швейцарської німецької, ніж до віденської вимови. Різниця між віденською говіркою і форарльберзькою настільки помітна, що мешканці цих земель іноді переходять на літературну мову, аби зрозуміти одне одного.
Шість офіційно визнаних національних меншин
Крім німецької, конституція та окремий Закон про національні меншини (Volksgruppengesetz) 1976 року визнають права шести груп: хорватів, словенців, угорців, чехів, словаків та ромів і сінті. Визнання не декоративне. Там, де меншина історично складає значну частку населення, її мова отримує статус співофіційної для контактів з органами влади, а не лише мову викладання в школі. Основою для цього став Державний договір 1955 року, яким Австрія відновила незалежність і водночас узяла на себе зобов’язання захищати хорватську та словенську громади. 1992 року країна підписала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, ратифікувавши її у 2001 році.
| Меншина | Регіон | Статус мови | Орієнтовна чисельність |
|---|---|---|---|
| Хорвати | Бургенланд | співофіційна в 6 з 7 округів | близько 19 400 (перепис 2001) |
| Словенці | Каринтія, Штирія | співофіційна в частині громад Каринтії | від 15 500 до 31 000, оцінки різняться |
| Угорці | Бургенланд, Відень | співофіційна в окремих громадах Бургенланду | близько 40 000 |
| Чехи | Відень | визнана меншина без територіальної співофіційності | кілька тисяч |
| Словаки | Відень | визнана меншина без територіальної співофіційності | кілька тисяч |
| Роми і сінті | Бургенланд, уся країна | визнана меншина з 1993 року | точна чисельність не встановлена |
Австрійська жестова мова
Сьомий пункт у цьому переліку рідко потрапляє в туристичні путівники. Österreichische Gebärdensprache, австрійська жестова мова, отримала конституційне визнання в статті 8 у 2005 році, окремо від шести етнічних меншин. Це самостійна мова зі своєю граматикою, не калька з німецької жестами. Нею користуються десятки тисяч глухих мешканців країни. Визнання дало право на переклад жестовою мовою в судах, освіті та частині державних послуг.
Хорватська та угорська мови в Бургенланді
Бургенланд єдина земля, де відразу дві мови меншин мають адміністративну вагу. Ще з міжвоєнного періоду тут закріпилися громади бургенландських хорватів, нащадків переселенців XVI століття та угорців, які лишилися по цей бік кордону після розпаду Австро-Угорщини. Конституційний спір 1987 року розширив список округів, де хорватська обов’язкова на вивісках і в діловодстві, до шести з семи. Двомовні школи в землі існують, хоча кількість учнів у них скорочується десятиліттями: 1992 року в них навчалося близько трьох тисяч дітей, а відтоді ця цифра лише зменшувалася.
Словенська мова в Каринтії: суперечка довжиною в століття
Найгучніший мовний конфлікт Австрії не лінгвістичний, а політичний. Суперечка про двомовні дорожні знаки в Каринтії, відома як Ortstafelstreit, тривала з 1970-х років до компромісу 2011 року. Перепис 1991 року нарахував 15 500 носіїв словенської мови в землі, тоді як експертні оцінки того часу давали до 31 000, майже вдвічі більше. Розбіжність пояснюється просто: частина каринтійських словенців після десятиліть тиску на асиміляцію воліла не вказувати рідну мову в офіційній анкеті, побоюючись наслідків. Сьогодні словенська лишається співофіційною мовою в частині громад Південної Каринтії та Штирії, а суперечка про вивіски здебільшого вважається вичерпаною.
Чеська, словацька та ромська громади Відня
Три менш помітні меншини зосереджені переважно в столиці. Чеська та словацька громади Відня це спадок міграції кінця XIX і початку XX століття, коли місто було адміністративним центром для вихідців з усієї імперії. Ромська мова отримала статус визнаної меншини пізніше за інших, лише 1993 року. Досі вона не має території, де була б співофіційною для контактів з владою. Спільна риса всіх трьох груп: відсутність окремого мовного острова на карті. Носії живуть розпорошено серед німецькомовної більшості, а мову підтримують здебільшого школи вихідного дня та громадські організації.
Звідки походить така мовна різноманітність
Пояснення лежить у минулому. До 1918 року Австрія була центром імперії, яка охоплювала території нинішніх Чехії, Словаччини, Угорщини, частини Хорватії та Словенії. Кордони змінилися після Першої світової війни, а громади, що жили на прикордонних землях імперії, здебільшого лишилися на місці. Сучасна Австрія успадкувала не територію імперії, а її мовну мозаїку в мініатюрі, стиснуту до кількох прикордонних земель: Бургенланду, Каринтії й Штирії. Це відрізняє австрійську мовну карту від картини в більшості західноєвропейських країн, де мовні меншини найчастіше з’явилися лише внаслідок пізнішої трудової міграції двадцятого століття.
Англійська та мови трудової міграції
Поза шістьма визнаними меншинами в країні активно звучать мови без офіційного статусу, але представлені численно. Сербохорватська група, це боснійська, хорватська й сербська як розмовні мови трудових мігрантів, налічує понад 380 тисяч мовців. Турецька налічує близько 204 тисяч. Це наслідок гастарбайтерських програм 1960-х і 1970-х років: чисельність цих спільнот перевищує кожну з шести визнаних груп окремо, однак статусу меншини вони не отримали. Англійська ніде не закріплена законом, але залишається робочою мовою у Відні, Зальцбурзі та Інсбруку, містах з високою часткою міжнародних компаній і туристів. У державних установах перейти на неї, як правило, не вдасться.
Українська мова та зростання громади
Ще один зсув останніх років: зростання україномовної громади. На початок 2023 року в Австрії проживало 79 572 громадянина України. Це найбільший приріст серед усіх іноземних громад за рік, спричинений повномасштабною війною. Порівняно з традиційними меншинами ця спільнота молода і не має територіальної прив’язки: українці розселені по великих містах, тоді як хорвати чи словенці історично зосереджені в прикордонній землі. Мовного статусу це не змінює: українська, як і сербохорватська чи турецька, лишається мовою громади без офіційного визнання. Взаємодія з австрійськими установами відбувається німецькою або, рідше, англійською.
Рівень німецької для посвідки й громадянства
Мовна вимога прямо впливає на юридичний статус, а не лише на побутове спілкування. Возз’єднання родини за візою типу D вимагає підтвердженого рівня A1 ще до в’їзду в країну, з винятком для власників диплома визнаного вишу чи профільного середнього навчального закладу. Продовження карти Rot-Weiß-Rot plus після двох років проживання вимагає інтеграційного сертифіката рівня A2. Заявка на громадянство піднімає планку до рівня B1 за шкалою CEFR, а рівень B2 і вище дає право на спрощену процедуру як «особлива інтеграція». Без складання іспиту обходяться діти до 14 років, носії німецької, випускники австрійських шкіл і люди зі станом здоров’я, що унеможливлює проходження тесту. Ці пороги встановлює закон про поселення та проживання. Volksgruppengesetz регулює зовсім інше питання: права вже визнаних меншин.
Що з цього випливає на практиці
Знання розмовної німецької радше очікується, ніж вимагається законом одразу: без неї повсякденне життя за межами туристичних кварталів ускладнюється, а без сертифіката певного рівня офіційний статус узаконити не вийде. Мовна карта Австрії при цьому набагато різноманітніша, ніж підказує стереотип про однорідну німецькомовну країну. Шість визнаних меншин, окремо визнана жестова мова, дві великі спільноти трудових мігрантів і зростаюча українська діаспора співіснують поруч з федеральною німецькою мовою. Кожна з цих груп має власний правовий статус і власну історію появи в країні.
