Кібербулінг означає цькування з використанням цифрових технологій: соцмереж, месенджерів, ігрових платформ, електронної пошти. В українському законодавстві окремого терміна для нього немає, він охоплюється загальним поняттям булінгу. Для кваліфікації важливі три ознаки одночасно: систематичність, дисбаланс сили між сторонами і намір заподіяти шкоду психічному чи фізичному здоров’ю потерпілого.
Побутове вживання слова ширше за юридичне. Стаття 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення карає цькування лише між учасниками освітнього процесу: учнями, педагогічними працівниками, батьками. Цькування дорослих поза школою або в межах робочого колективу під цю норму не підпадає, хоча в розмові його теж називають кібербулінгом. Різницю варто тримати в голові, бо саме тут виникає плутанина в порадах “куди скаржитися”.
Ознаки: за чим це впізнати
Пряме спостереження за листуванням доступне рідко, тому орієнтуються на непрямі прояви. Дитина менше спілкується з однолітками і рідними, уникає школи без пояснень, різко змінює настрій після користування телефоном. З’являється замкнутість, безпідставна тривога, раптова втрата інтересу до хобі. Фізичні прояви теж мають значення: головний біль, біль у животі без медичної причини, порушення сну.
Жодна ознака окремо нічого не доводить. Показовою є їх сукупність і зв’язок із часом за екраном: погіршення настрою саме після перегляду телефону, а не в довільний момент дня.
Дослідження Dignity Online, Sense Research і Save the Children окремо звертає увагу на вік першого зіткнення з цифровими ризиками. Значна частина опитаних підлітків повідомляє про перші випадки небажаних контактів чи цькування ще до початку навчання в школі, тобто до системного знайомства з правилами інтернет-безпеки. Це зміщує фокус профілактики з підліткового віку на молодший шкільний і навіть дошкільний, де контроль батьків над використанням гаджетів зазвичай слабший.
Форми кібербулінгу і де провести межу
Кіберполіція України виділяє кілька практичних форм. Це погрози й систематичне залякування в месенджерах, сталкінг як небажане стеження за активністю жертви, хепіслепінг, тобто фіксація насильства на відео для подальшого поширення. Сюди ж належать розповсюдження принизливих фото чи брехливих відомостей і злам акаунтів для шантажу. До цього переліку кіберполіція додає і грумінг, тобто залицяння дорослого до дитини з метою сексуального насильства.
Останнє включення методологічно неточне. Грумінг не має ознаки паритетності сторін, яку вимагає визначення булінгу: відносини “дорослий проти дитини” тут становлять суть явища, а не побічну обставину. UNICEF у власному матеріалі про кібербулінг грумінг узагалі не згадує, описуючи явище виключно як однолітковий тиск. Об’єднання двох явищ в одному переліку зручне для правоохоронної класифікації, але вводить в оману, коли читач шукає, під яку статтю підпадає саме його випадок.
Аналітичний звіт Docudays UA «Попередження та протидія кібербулінгу в дитячому середовищі України» наводить дані за 2020 рік. Тоді 18 відсотків судових постанов за статтею про булінг стосувалися саме кіберформи цькування. Частка невелика порівняно з очним булінгом, але вона підтверджує: суди фіксують кіберцькування як окрему юридичну категорію, з власною доказовою базою і власними складнощами розгляду.
Чим кібербулінг відрізняється від цькування офлайн
Різницю визначають не форми, а механіка. Кривдник часто лишається анонімним, і це знімає частину морального гальмування, яке спрацьовує при особистому контакті. Він не бачить реакції жертви наживо, тому емпатичний бар’єр слабшає. Аудиторія свідків вимірюється не десятками однокласників, а потенційно необмеженим колом користувачів, і ця аудиторія не спостерігає пасивно, а поширює контент далі. Цькування не залишається в межах шкільного двору: воно триває вдома, вночі, будь-де є доступ до мережі. Видалити матеріал з інтернету повністю практично неможливо, копії розходяться швидше за модерацію. Ще одна відмінність: та сама людина в мережі може одночасно бути жертвою в одному конфлікті й агресором в іншому. В офлайн-цькуванні зі стійким розподілом ролей таке трапляється рідше.
Чому він виникає: механізм, а не тільки перелік причин
Пояснення “діти жорстокі” нічого не пояснює. Робочий механізм такий: цифрове середовище знижує вартість агресії для кривдника і водночас підвищує її вплив на жертву. Анонімність усуває страх соціальних наслідків. Відсутність фізичного контакту знімає інстинктивне стримування, яке спрацьовує при вигляді чужого болю. А масштабованість поширення перетворює одну образливу репліку на публічний матеріал, доступний невизначено довго. Три фактори діють одночасно, тому кібербулінг не є простим перенесенням шкільного цькування в мережу, він працює за іншою фізикою. Останній фактор пояснює й те, чому видалення образливого допису рідко закриває питання: копії й скріншоти встигають розійтися до моменту видалення оригіналу.
Наскільки поширена проблема в Україні
Дві цифри в обігу суперечать одна одній: причина в різній методології, не в спорі про факти. Дослідження UNICEF U-Report від вересня 2019 року було глобальним опитуванням молоді 13-24 років у 30 країнах, з українською вибіркою 6791 респондент. Воно дало показник 29 відсотків підлітків, які були жертвами онлайн-булінгу. Дослідження Dignity Online, Sense Research і Save the Children, представлене в Києві 30 червня 2026 року на вибірці понад 3000 респондентів по Україні, дало інший показник: 54 відсотки підлітків зазнавали кібербулінгу за останній рік.
| Дослідження | Рік | Вибірка | Показник |
|---|---|---|---|
| UNICEF U-Report | 2019 | 6791 респондент в Україні, глобальне опитування 30 країн | 29% |
| Dignity Online / Sense Research / Save the Children | 2026 | понад 3000 респондентів, вибірка по Україні | 54% |
Різниця становить 25 відсоткових пунктів, показник 2026 року майже вдвічі вищий за показник 2019 року. Пряме порівняння некоректне: між дослідженнями сім років, різні вибірки і, ймовірно, різне формулювання питання про “жертву кібербулінгу”. Зростання цифри відображає і реальне поширення смартфонів серед підлітків за цей період, і різницю в методології. Обидва числа коректні для свого дослідження, жодне з них не є універсальним показником “рівня кібербулінгу в Україні”.
Відповідальність за законом: стаття 173-4 КУпАП
Закон карає діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному чи сексуальному насильстві, вчиненому з використанням засобів електронних комунікацій стосовно неповнолітньої особи, якщо це заподіяло чи могло заподіяти шкоду психічному або фізичному здоров’ю потерпілого. Розмір штрафу прив’язаний до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який для цілей адміністративних штрафів дорівнює 17 гривням станом на 2026 рік, і не змінювався роками.
| Випадок | Штраф у НМДГ | Сума в гривнях |
|---|---|---|
| Перше порушення, дорослий | 50-100 | 850-1700 |
| Повторне або групове порушення, дорослий | 100-200 | 1700-3400 |
| Перше порушення, неповнолітній 14-16 років (штраф на батьків) | 50-100 | 850-1700 |
| Повторне порушення, неповнолітній (штраф на батьків) | 100-200 | 1700-3400 |
| Керівник закладу освіти за недоповідомлення поліції | 50-100 | 850-1700 |
Замість штрафу суд може призначити громадські роботи: 20-40 годин за перше порушення, 40-60 годин за повторне. За неповнолітніх відповідають батьки або особи, які їх замінюють: сама дитина адміністративної санкції не несе. Ця деталь часто випадає з переказу закону в популярних текстах.
Куди звертатися
Національна дитяча гаряча лінія працює цілодобово за номерами 116 111 та 0 800 500 225. Система безоплатної правничої допомоги консультує за номером 0 800 213 103. Кіберполіція приймає звернення на пошту callcenter@cyberpolice.gov.ua і за телефоном 0 800 505 170. У невідкладних випадках варто звертатися до поліції за номером 102. У межах закладу освіти першою інстанцією лишається керівник закладу, який зобов’язаний повідомити поліцію про факт цькування.
Незалежно від адресата першим кроком лишається фіксація доказів. Скріншот повідомлення з видимою датою і профілем відправника має більшу вагу при зверненні до поліції, ніж переказ ситуації зі слів. Платформи на кшталт Meta, TikTok чи Telegram мають власні форми скарг на цькування, і звернення туди не виключає паралельного звернення до поліції.
Обмеження
Стаття 173-4 КУпАП не працює поза освітнім процесом. Цькування одного дорослого іншим у соціальній мережі під неї не підпадає, для таких випадків доводиться шукати інші норми, наприклад про погрозу чи наклеп у складі інших правопорушень. Окремої статті про переслідування, тобто сталкінг поза освітнім контекстом, у законодавстві України немає. Дорослі жертви систематичного стеження в мережі захищаються через суміжні норми: погрозу, зловживання персональними даними, цивільний позов про захист честі й гідності. Єдиної профільної статті для цього немає, і саме на це варто зважати, шукаючи “закон про кібербулінг для дорослих”.
Стаття також не покриває випадки, коли кривдник і жертва не є учасниками одного закладу освіти в юридичному сенсі, навіть якщо фактичне цькування відбувається щодня. Методологія обох наведених опитувань ніде не публікується повністю, тому 29 і 54 відсотки варто сприймати як оцінку тренду, не як точний вимір одного явища.
