Відчуття, що на екрані жінки середнього віку раптово зникають, а чоловіки того самого віку, навпаки, отримують головні ролі, це не просто суб’єктивне враження глядача, а задокументована тенденція, яку дослідники медіа рахують уже десятиліттями. Цифри виявляються навіть більш красномовними, ніж будь-яка окрема скарга акторки в інтерв’ю.
Цифри, які підтверджують не відчуття, а факт
Аналіз кар’єр понад шести тисяч акторів і акторок, проведений журналом TIME, показав: чоловіки-актори в середньому досягають піку кар’єри у 46 років, тоді як жінки, здебільшого у 30. Дослідники Флек і Гансен вивчили американські фільми з 1920 по 2011 рік. Вони виявили ще різкіший контраст: після сорока років чоловіки отримують 80 відсотків головних ролей, а жінки лише 20.
Стереотип “невидимої матері”: роль без власної історії
Найпоширеніший спосіб показати жінку середнього віку на екрані, це звести її роль винятково до функції: мама головного героя, дружина, начальниця без особистого життя. У такої персонажки рідко буває власна сюжетна арка, власні бажання чи конфлікти, не пов’язані напряму з молодшими героями історії, і навіть коли сценарист згадує про її минуле, воно зазвичай існує лише для того, щоб пояснити вчинки когось молодшого поруч.
Протилежна крайність: коли жінку висміюють за спробу лишатися “актуальною”
Другий поширений шаблон працює в протилежний бік. Жінку середнього віку, яка одягається молодіжно, цікавиться сучасною музикою чи заводить стосунки з молодшим партнером, масова культура нерідко висміює як комічну чи навіть жалюгідну постать. Обидві крайності, і повне стирання особистості, і висміювання за спробу цю особистість зберегти, підкріплюють одну й ту саму ідею з різних боків. Жінці середнього віку начебто складно просто бути собою на екрані без ярлика.
Чому старіння наближає чоловіків до головних ролей, а жінок віддаляє
Акторка Джина Дейвіс заснувала 2004 року дослідницький Інститут гендеру в медіа після того, як, дивлячись дитячі телепередачі разом зі своєю донькою, помітила разючу диспропорцію між кількістю чоловічих і жіночих персонажів на екрані; на момент заснування інституту жіночі персонажі очолювали лише 11 відсотків сімейних фільмів.
| Дослідження | Показник для чоловіків | Показник для жінок |
|---|---|---|
| Гільдія кіноакторів США | 37% ролей після 40 років | 24% ролей після 40 років |
| Марта Лаузен, звіт 2025 | роль зростає з віком | лише 16% персонажів “за 40”, проти 41% “за 30” |
| Флек і Гансен, 1920-2011 | 80% головних ролей після 40 | 20% головних ролей після 40 |
Реклама і культ “боротьби зі старінням”
Рекламна індустрія підсилює той самий шаблон іншим способом. Старіння жінки в рекламних кампаніях майже завжди подають як проблему, яку треба “виправити” кремом, процедурою чи дієтою. Сивина чи зморшки в чоловіка натомість часто трактуються нейтрально чи навіть як ознака солідності.
Хто ламає цей шаблон сьогодні
Останніми роками з’явилося помітне зустрічне явище. На церемонії “Еммі” 2025 року нагороди й номінації здобули одразу кілька акторок за шістдесят: Джин Смарт, Джеймі Лі Кертіс, Кетрін Ла Наска, Кеті Бейтс, Кетрін О’Гара. Серіали на кшталт “Hacks” з Джин Смарт у головній ролі свідомо будують сюжет довкола складної, неоднозначної жінки середнього віку, а не навколо її функції матері чи дружини.
Дослідниця, яка десятиліттями рахує ці цифри
Сама Марта Лаузен веде подібні дослідження вже понад двадцять років поспіль. Щороку вона публікує звіт про співвідношення чоловічих і жіночих ролей на телебаченні й у кіно за віком, расою і функцією персонажа. Саме завдяки таким довгостроковим вимірюванням можна впевнено говорити не про поодинокий випадок, а про стійку статистичну закономірність, яка існує вже щонайменше сто років кіноісторії.
Чому це не тільки про кіно
Дослідники з тієї ж галузі медіастудій зазначають, що екранні шаблони не існують окремо від реального життя. Те, як часто й у якій ролі жінка середнього віку з’являється в кіно чи рекламі, впливає і на те, як таких жінок сприймають на роботі, у побуті й навіть у медичній системі. Тому суперечка про “просто кіно” насправді стосується значно ширшого питання, ніж вибір акторки на конкретну роль.
