IDSL, це гібридна технологія зв’язку, яка поєднала мідні лінії ISDN зі стилем роботи звичайного DSL. Сьогодні про неї згадують хіба що інженери старої школи. Свого часу IDSL вирішувала цілком конкретну проблему: як дати клієнту постійне з’єднання там, куди звичайний DSL просто не дотягувався.
ISDN: технологія, яка мала стати майбутнім телефонії
Роботу над стандартом ISDN розпочали 1980 року в лабораторії Bell Labs, а офіційно стандартизувала технологію міжнародна організація CCITT у документі під назвою “Червона книга” 1988 року.
ISDN обіцяла об’єднати голос, відео і дані в одній цифровій лінії поверх звичайних мідних телефонних проводів. Розгортання йшло настільки повільно, що скептики того часу жартома розшифровували абревіатуру як “воно й досі нічого не робить”. Комерційна доля технології виявилася скромнішою за початкові амбіції: телефонні компанії роками просували ISDN, тоді як на ринку вже дозрівали значно простіші й дешевші альтернативи.
Як IDSL виникла з тієї самої технології
1982 року саме на основі напрацювань ISDN з’явилася перша різновидність технології xDSL, IDSL. Вона запозичила у ISDN тип лінії і кодування сигналу 2B1Q, але змінила спосіб підключення на боці телефонної компанії, щоб уникнути дорогого оновлення обладнання центрального вузла зв’язку.
Технічна різниця: чому IDSL оминає голосовий комутатор
Головна відмінність між двома технологіями лежить саме в маршруті сигналу на станції оператора. ISDN проходить через звичайний голосовий комутатор телефонної мережі, тоді як IDSL підключається напряму до окремого маршрутизатора для передачі даних, оминаючи цей комутатор повністю. Саме тому IDSL не потребує встановлення з’єднання перед кожним сеансом роботи: канал лишається постійно активним, а не піднімається заново щоразу, як зі звичайним дзвінком.
Швидкість: 144 кбіт/с проти ISDN і звичайного дайл-апу
| Технологія | Швидкість |
|---|---|
| Звичайний дайл-ап модем | до 53 кбіт/с |
| ISDN (базовий доступ) | 128-192 кбіт/с |
| IDSL | 144 кбіт/с |
Формула розрахунку швидкості IDSL доволі проста. Два об’єднані канали по 64 кбіт/с дають 128 кбіт/с, а до них додається ще один канал сигналізації на 16 кбіт/с, разом рівно 144 кбіт/с.
Головна перевага перед звичайним DSL
Звичайний DSL різко втрачає швидкість, якщо клієнт живе далі приблизно 5,5 кілометра від станції оператора, а на межі цієї відстані якість зв’язку взагалі стає непередбачуваною. IDSL цього обмеження не мала: технологія однаково стабільно працювала незалежно від відстані до центрального вузла, тож підходила саме тим клієнтам, кому звичайний DSL фізично не міг дотягнутися.
Головний недолік IDSL
За постійність з’єднання доводилося платити конкретною незручністю. IDSL вимагала окремої виділеної телефонної лінії саме під себе, і використати ту саму лінію одночасно для звичайних телефонних дзвінків уже не виходило. Для приватного будинку це означало додаткові витрати на другу лінію, а для бізнесу, який і так мав кілька ліній, ця обставина хвилювала значно менше.
Чому технологія так і не стала масовою
IDSL лишалася нішевим рішенням для клієнтів на межі покриття звичайного DSL, а не масовим продуктом для широкого ринку. Розгортання кабельного інтернету і оптоволокна забрало в неї сенс існування ще швидше, ніж свого часу DSL забрав аудиторію в ISDN: обидві новіші технології давали значно вищі швидкості без потреби у виділеній лінії чи компромісах з дальністю сигналу.
Де IDSL ще можна зустріти сьогодні
У більшості країн технологію давно згорнули разом із самою мережею ISDN, на якій вона трималася. IDSL не була доступна повсюдно навіть у роки свого розквіту, а сьогодні лишається радше архівним прикладом того, як телекомунікаційна галузь шукала обхідні шляхи для старої мідної інфраструктури, поки на зміну їй остаточно не прийшли волоконно-оптичні лінії.
